ЯК ДИВИЛИСЯ ФУТБОЛ 11 ЧЕРВНЯ У ЧЕРНІГОВІ
Я давно вже не фанат, і перестав активно цікавитися футболом. До свого сорому, признаюся навіть, що до вчорашнього дня я не подивився жодного матчу Євро-2012. Але від пропозиції головного редактора пройтися увечері по місту і подивитися, як люди вболівають за нашу збірну, відмовитися не зміг. Тим більше - телевізора вдома не маю, а тут така можливість провести час з користю і насолодою.
В нашому маленькому місті уже достатньо закладів із телевізорами, які транслюють матчі, а сьогодні, у день гри української збірної, у них має бути аншлаг.
Отож, 21:40 вечора, на плечі сумка з камерою і диктофоном, виходимо. Маршрут було розроблено зарані, і лише по центру, інакше б не встиг поспіти усюди.
Перша зупинка - новий паб на вул. Богунського, "Вініл". Місце знане серед неформальної публіки Чернігова своїми міні-концертами. А що ж тут із футбольними фанатами? Заходжу. Публіки в залі зовсім негусто, щось із півтора десятки чоловік. Є два екрани, по одному на кожен зал. На столах обов'язкове пиво, грає гімн, на екранах зосереджені обличчя футболістів, а вболівальники спокійно потягують свої напої. Підходжу до найбільшої компанії, питаю, хто виграє. "Наші. 2:1" Їхні б слова та Богу у вуха.
Публіки з символікою нашої збірної не помітно, та і ведуть себе глядачі спокійно. Можливо, це лише на початку матчу, коли приводів нервувати гра ще не дала. Що ж, хотілося б подивитися на екран, але треба йти далі.
Наступним на моїй карті - відомий паб "Вареникс" на проспекті Миру. Обидва його зали забиті вщерть. Тут публіка уже повеселіше, під час вдалих дій наших хлопців здіймається крик і оплески, а невдалі супроводжуються, кхм.., не зовсім коректними словами на адресу гравців :). Тут же зустрічаю і першого правильно одягненого вболівальника: футболка збірної, фанатська роза. Але переважна більшість глядачів не мають жодної символіки.
Гра набирає обертів, офіціантки розносять таці із пивом і закусками, під час гарячих моментів на полі градус у приміщенні теж підвищується. Але в цілому все досить спокійно.
Із задоволенням залишився б у "Варениксі" ще, але це ж тільки перший тайм і початок. Практично напроти "Вареникса" заходжу до кафе "Сінком" на першому поверсі Будинку побуту на проспекті Миру. Кафе прикрашено кількома прапорами України, але із явних вболівальників серед публіки лише один хлопець у футболці, чомусь, збірної Англії. Публіка більш старша, ніж у попередньому закладі, футбол всі дивляться спокійно, без особливих емоцій.
 |
Ідемо далі. Буквально в ста метрах від попереднього кафе - демократично-молодіжний "Чікен хат". Зовнішньо кафе ніяк не прикрашене атрибутикою чемпіонату, в кожному залі стоїть по екрану, публіка тут зовсім юна, а пиво у пластикових стаканчиках, але щодо емоційності - практично те ж, що і у попередніх випадках. Тобто - спокій і розслабленість, із нечастими сплесками емоцій у якихось особливо яскравих випадках на полі. В одній компанії молоді присутній хлопець з прапором України. "Ну що, хто давить?" - питаю у молоді за центральним столиком. "Наші", - впевнена відповідь одного. "Шанси є, але небагато", - не зовсім впевнено додає сусід. Таакс.. З оптимізмом явні проблеми.
 |
Перший тайм практично закінчується, але на останні хвилини я ще встигаю дійти до "Світлофора" за рогом. І тут я нарешті зустрічаю вболівальників таких, якими вони і мають бути. Компанія з прапором, щоки розмальовані міні-прапорцями, а самі фанати мають на собі купу синьо-жовтої атрибутики. Представляється компанія студією танцю "Бродвей". "Ми танцюристи, але дуже любимо футбол", - кажуть красуні. "Україна виграє!" Такі от небайдужі до футболу танцюристи.
Тайм закінчено, я ще встигаю трішки познімати людей, на вулиці хлопець на ганку клубу починає скандувати "Україна, Україна!", крик якось невпевнено підхоплюється ще кількома глядачами, але швидко затухає, поки я підходжу до місця і дістаю вже заховану камеру.
Попереду другий тайм, хочеться голів, емоцій, яскравих вболівальників, гарних фото, і, нарешті, подивитися, що ж відбувається на полі :)
На початок другого тайму добираюся до піццерії "Марконі". Тут із вболіванням туго взагалі. Враження таке, що в залах зібралися випадкові люди, які не мали наміру дивитися футбол, але раз уже він крутиться на екранах - то хай буде. Все ж треба під щось їсти й пити. Шуму взагалі ніякого, а після того, як наші пропускають, тиша встановлюється, як уночі на кладовищі. Постоявши ще пару хвилин, розумію, що тут ловити нічого, і вирушаю далі.
Останнє відвідане місце - паб "Фальварек" біля Красної площі. Заходжу туди, щоб дізнатися, що наші вже встигли гол відквитати, і гра знову знаходиться на початкових позиціях. Ех, з цими походеньками пропустив найважливіше, - картаю себе я, але дістаю камеру. Ледве встигаю це зробити - як геніальний Шева знову забиває! "Гооол!!", - репетує публіка у всіх залах, а я гарячково намагаюся зняти щось хороше своєю мильничкою серед цієї катавасії.
Взагалі, у "Фальвареку" із зовнішнім видом вболівальників як і кругом - тобто не дуже. Один хлопець у футболці України. І ще дівчина у майці з тризубом і аналогічно оздобленими сережками. Матч, правда, дивляться більше емоційно. Та і ситуація на полі розслабитися не дає. Шведи потроху давлять, напруга зростає із плином часу, емоції виплескуються, а я вирішую вже далі нікуди не йти, і останні 20 хвилин додивитися тут, щоб не пропустити бува ще чогось важливого.
І от, на радість всім нашим фанатам, цей складний матч таки завершується такою непростою, але жаданою перемогою. приємний сюрприз - компанії, яка найбільш емоційно вболівала, адміністрація закладу вручає невеличкий приз. "Хто ви, хлопці?", - ловлю одного. "Ми всі вчимося в Політеху і вболіваємо за Україну!"
Глядачі виходять на вулицю. Проїжджає пара машин, які клаксонами видають характерні футбольні рулади. Хтось скандує: "Україна - чемпіон!" В центрі людно. Але особливих народних гулянь не помічено, чи може, я просто до них не дійшов. Трішки покричавши, публіка розходиться по домівках, радіти далі, а може просто спати. І я втомлений, але задоволений, теж бреду додому. Таке от у нас тихе спокійне вболівання.
P.S. Жаль, все таки, що в місті не знайшлося жодного великого екрану для трансляції матчів. Пригадуючи, як це відбувалося раніше на тій же Красній площі - все було значно веселіше.
Источник: Богдан Гуляй
